Українські підручники з історії та літератури формують меншовартісний світогляд, – фахівці | УКРАЇНСЬКИЙ ДОНБАС

Українські підручники з історії та літератури формують меншовартісний світогляд, – фахівці

Українська література та історія у шкільних підручниках, на думку експертів, формує комплекс меншовартості.

Про це розповідає журналістка Тетяна Кузьмінчук у програмі «Особливий погляд» на телеканалі ZIK (щонеділі о 21.00).

Учителька історії зі Львова Наталія Голосова може готуватися до одного уроку тижнями. Час іде на пошук історичних документів, світлин та свідчень. Вона хоче, аби, вивчаючи історію, діти мали справу не із підручниками, а з першоджерелами, які не зазнавали політичних викривлень. Окрім того, намагається розвинути в учнів уміння аналізувати причини і наслідки воєнних конфліктів, підбирати аргументи та співставляти історичні факти.

«Якось я спитала дітей: скажіть, будь ласка, навіщо  вам історія? І одна дитина дала відповідь (і я з цією відповіддю абсолютно погоджуюся): для того, щоб протистояти маніпуляціям пропаганди, яку здійснює північно-східна держава-сусідка», – розповідає Наталія Голосова.

Утім, додає вчителька історії, теперішні підручники є дуже заполітизованими.

«Ми, історики, хочемо, щоб наша історія була живою і олюдненою. Дуже важливо говорити про те, яким був побут людей різного періоду, різних епох. Якщо йдеться про період Радянського Союзу, наприклад, то слід обов’язково показувати черги, які стоять біля магазинів, і порожні прилавки», ­– каже Наталія Голосова.

На думку аналітика Єгора Стадного, українські підручники досі бережуть методику Радянського Союзу. Майже у кожному політичні теми займають 70%, далі соціально-економічні, і лише маленьку частину – культура.  А самі політичні факти подані прісно і нецікаво. Наприклад, вибори до Австрійського парламенту та Галицького сейму у підручнику подані як суха статистика: яка частка русинів-українців туди увійшла.

«Нині шкільний підручник не розповідає про те, як галицькі селяни продавали свої голоси за ковбасу, за можливість користуватися лісом. Тобто це сюжети, які актуальні досі. Якби підручник на основі документів розповідав, що за 150 років нічого не змінилося, тоді можна було говорити зі школярами  про те, чому не змінилося», – наголошує виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS та співавтор закону про вищу освіту Єгор Стадний.

Українські школярі мають вчитися думати та аналізувати факти самостійно, бо та інтерпретація, яку подають у підручниках, наполягають експерти, формує стереотипи.

«Історія вкрай переповнена жертовністю. У нас одвічний сюжет того, що нас загарбували, атакували, ми шукали визволення, боролися за визволення. І ось тягнеться ця телеологія, що ми від княжих часів хотіли незалежності України», – каже Єгор Стадний.

Це ж стосується і української літератури.

«Наразі більшість творів, які є в шкільній програмі, вганяють в глибоку депресію. І в учнів формується стереотип, що світова література – різноманітна, а українська – сумна і невесела. Говорять про українських письменників як про великих плаксіїв, які тільки й вміли, що страждати та журитися тяжкою долею українського народу, тяжкою долею українського селянства», – стверджує український літературознавець, кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

Як сприйме школяр наших літературних авторитетів, залежить від особистості вчителя і його прагнення відкрити письменника по-новому для своїх вихованців. Нині школярам не розповідають, що саме Франко започаткував стиль піджака поверх вишиванки, тримав удома ледь не цілий зоопарк та написав своїх славнозвісних «Каменярів» через комунальників, які гучно клали бруківку під його будинком. А Леся Українка обожнювала  подорожувати Грузією і любила грузинське вино.

Таких незвичайних фактів у підручниках не знайти. Тому, каже викладач університету Богдан Тихолоз, йому доводиться лікувати скалічену літературну свідомість своїх студентів, і подавати образи літераторів, фактично, з нуля. На його думку, українська література  у шкільній програмі схильна до некрофілії: студенти звикли, що в письменника обов’язково має бути дата смерті.

«Українська література сприймається уже часто молоддю, особливо школярами наче така собі квола старенька бабця. Вона, може, заслуговує на певну симпатію, на жалість. Вона вміє гарно зворушливо співати, вона любить своїх діточок і онучків, але вона явно не є зразком для наслідування. Вона провінційна і зацофана, вбрана не за останньою модою», – констатує кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

На думку літературознавців, варто додавати в шкільну програму сучасних письменників, а деякі класичні твори краще прибрати – чимало з них  пропагують вбивство та насильство, як-то «Гайдамаки» Шевченка, «Я (Романтика)» Хвильового, «Земля» Кобилянської тощо.

Поки українська література буде насиченою негативом, поразками та плачами, українці від своїх моральних літературних авторитетів будуть свідомо  відгороджуватись і сприймати їх лише, як засушені мумії або бронзові пам’ятники – холодні і штамповані. Щоб вони стали прикладом для наслідування, їх варто робити ближчими і сучаснішими.

«Якщо ми будемо ігнорувати цю проблему, то в нас виросте покоління, для яких ні Шевченко, ні Леся, ні Стус не будуть нічого означати. Таким, яке бачимо на Донбасі, де українська мова і література впродовж  двох десятиліть незалежності були чимось необов’язковим. Наслідком цієї зневаги є та кров, яка тепер на Донбасі ллється»,– наголошує літературознавець Богдан Тихолоз.

На переконання фахівців, державі потрібно у комплексі подбати про те, щоб юні українці не тільки на рівні емоцій та почуттів, а й на рівні раціональному пишались українським та виростали з високою національною самооцінкою.

прокоментуйте матеріал on "Українські підручники з історії та літератури формують меншовартісний світогляд, – фахівці"

коментувати

Your email address will not be published.


*